В інавгурації президента Януковича я вбачаю історичну символічність. Це не просто коронація нового керівника держави, енного за рахунком, до котрого були інші попередники і після котрого будуть інші наступники. Інавгурація Януковича означає початок цілком нової віхи в історії України. Це початок зовсім нового етапу. Невідомого етапу. Висловлюючись образно, Україна заходить у темінь. Заходить у часи, в які наперед заглянути неможливо. Тим-то й цікавіше стає.

Минулого тижня я превентивно задавав сам собі питання: яким президентом буде Янукович. Тепер те саме запитання можна римейкувати в іншому жанрі: якою буде країна Януковича. Переконаний, роль Януковича в подальшому проекті «Україна» – архіважлива. Він або розвалить цю країну, або дасть їй чудовий поштовх і перспективу. Як на мене, занадто гігантська ціна президентства простого і не дуже обдарованого від природи діяча. Утім, саме йому історія доручила накреслити майбутнє цієї багатостраждальної нації. Ліміт невизначеності вичерпано. Коливання між векторами і різними варіантами самоідентифікації уже позаду. Попереду – вибір. Тобто темінь.

Я величезні надії покладаю на Януковича як чинника дезінтеграції. Хвора на десятиліттями невирішувані протиріччя Україна в особі Януковича може отримати свого доктора Хауса, який через мат і антиетичність може оголити до непристойності усю ущербність України нинішньої. Болючі точки тестуються лише подразниками. Як інакше зясувати мовну правоту, якщо не звести в очну дуель адептів російської та української? Як інакше вибрати зовнішній курс, якщо не звести в очну дуель євроінтеграторів та путінофілів? Як інакше встановити генеральну самоідентифікацію сучасних українців, якщо не зазіхнути на традиційні для них (не переселених звідкілясь, а тутешніх генетичних) цінності? Занадто довго ми всі бавилися в жмурки і заплющування очей на очевидність – на наявність в Україні двох країн, засадничу відмінність між якими усе виразніше доводять кожні вибори. Між цими двома країнами – темінь. І небажання (неспроможність) взаємопроникнутися.

Якою буде країна часів Януковича – тема сьогоднішнього уроку футурології. Напевне, це буде країна, в якій сформується головний тип виборця – реваншист. Завдяки Януковичу (за умови, якщо він не зрадить своїй виборчій програмі) відбуватиметься поступове відторгнення Західної України від України. Це добра новина, позаяк буде нагода стесати з Галичини наліт уявного гіперукраїнського поривання. Погана в тому, що після Януковича кожні вибори будуть почерговим реваншем то одних, то других – а це вже біг по колу. Країна Януковича приречена на зясування стосунків між Сходом і Заходом. Це теж добра новина, оскільки настав час на дії замість того, аби словесними сотрясаннями повітря прикрашати свої переконання. Час Януковича – це час активно і дієво відстоювати свій світогляд. А значить, це темінь замість просвітління і взаєморозуміння. Бо кожне протистояння замикає кожну зі сторін.

Штучна Україна з награним братанням Сходу і Заходу закінчилась у день інавгурації президента Януковича. Принаймні маю надію на це. На арену виходить Україна справжня і неприкрита – розшарпана, невизначена, внутрішньо антагоністична, втомлена грою в соборність. Звичайно, в цих словах більше емоційних очікувань, аніж тверезого прогнозу. Зрештою, колесо історії зовсім невипадково повернуло Україну в 1989 рік – коли наново треба визначатися: бути Державі Україна чи не бути. А якщо бути – то якою: від Сяну до Дону чи від супермаркету до офісу. Знову той самий тремтливий вибір. А значить, темінь.